Національний банк України

Націона́льний банк Украї́ни (НБУ) — центральний банк України, особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України»[2] та іншими законами України. Він є емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці України — гривні. Також регулює та наглядає за діяльністю комерційних банків в Україні.[3]

Ідея створення національного банку, який би виконував функції головної емісійної та центральної банківської установи на території України, виникла ще за часів існування Української Народної Республіки та була реалізована у добу Гетьманату[4].

Після поразки національно-визвольного руху на території України, що увійшла до складу СРСР, деякий час не існувало банківських установ. Проте вже наприкінці 1921 року було створено Державний банк РРФСР, згодом перейменований у Державний банк СРСР.

Національний банк України зі статусом центрального емісійного банку держави створено на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР. Правовою основою став Закон «Про банки і банківську діяльність», ухвалений Верховною Радою України 20 березня 1991 року[5]. Цим документом було проголошено створення самостійної дворівневої банківської системи України ринкового типу, перший рівень якої становить НБУ, другий — інші банки.

Рада Національного банку України (НБУ) затвердила стратегію монетарної політики НБУ, яка забезпечує послідовне продовження реалізації режиму інфляційного таргетування для забезпечення низької та стабільної інфляції. Стратегія монетарної політики підтверджує середньострокову ціль з інфляції на рівні 5 % ± 1 в. п., що має бути досягнута на кінець 2019 року. Після цього ціль у 5 % стане постійною та залишатиметься без змін у середньостроковій перспективі. Національний банк зможе її переглядати лише в бік зниження і лише за умови зменшення волатильності обмінного курсу гривні, змін відносних цін і послаблення ефектів конвергенції економіки України до рівня країн — основних торговельних партнерів.[6]

Відповідно до Конституції України основною функцією НБУ є забезпечення стабільності гривні[7]. На її виконання Національний банк має виходити з пріоритетності досягнення та підтримки цінової та фінансової стабільності в державі. Саме тому Національний банк забезпечення цінової та фінансової стабільності з метою сприяння сталому економічному розвитку України.

Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі цінової стабільності.

Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання за умови, що це не перешкоджає досягненню цінової стабільності та стабільності банківської системи[8].

Пріоритетною ціллю Національного банку є досягнення та підтримка цінової стабільності. Для цього Національний банк застосовує режим інфляційного таргетування. Монетарна політика Національного банку спрямована на поступове зниження темпів інфляції до рівня середньострокової інфляційної цілі — 5 % з допустимим діапазоном відхилень ± 1 в. п. Головним інструментом для забезпечення низьких та стабільних темпів інфляції є облікова ставка. Визначаючи її розмір, Національний банк впливає на процентні ставки банків, а, отже, на вартість грошей в економіці та інфляцію. Фокусування Національного банку на забезпеченні цінової стабільності передбачає дотримання режиму плаваючого обмінного курсу. Це означає, що Національний банк не підтримує обмінний курс на певному рівні. Не протидіючі ринковим чинникам формування обмінного курсу, Національний банк проводить валютні інтервенції для згладжування надмірної курсової волатильності та накопичення міжнародних резервів.

Забезпечення фінансової стабільності є другою ключовою частиною мандата Національного банку України після забезпечення стабільності цін. У цьому аспекті Національний банк має повноваження регулювати, ліцензувати та здійснювати нагляд за банками, системами платежів та розрахунків. Це відповідає кращим міжнародним практикам. Національний банк приділяє все більше уваги фінансовій системі в цілому, а також аналізує та пом'якшує системні ризики фінансової стабільності. У 2018 році регулятор ухвалив Стратегію макропруденційної політики, що визначає цілі, приблизний перелік інструментів та поточний фокус за цим напрямом, таким чином, підвищуючи прозорість своєї роботи. На мікрорівні, Національний банк України переключився на ризик-орієнтований нагляд за банками та запобігання шахрайству. Після очищення в 2014‒2017 роках банківська система України постійно відновлюється. Відповідальність за підтримку фінансової стабільності Національний банк поділяє з Міністерством фінансів України, Національною комісією з цінних паперів та фінансового ринку, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Указом Президента України в березні 2015 року створено міжвідомчу Раду з фінансової стабільності за участю керівників цих регуляторів. Голова Національного банку та Міністр фінансів є співголовами цього органу. Національний банк надає усіляке сприяння та координує роботу Ради з фінансової стабільності.

Національний банк — єдина установа, що має право на випуск національної грошової одиниці — гривні. Він контролює гривневу готівку впродовж її життєвого циклу, щоб користуватися нею було максимально зручно та безпечно. Гривня — високозахищена валюта, яку підробляють значно рідше, ніж грошові одиниці багатьох інших країн. Так, якщо на один мільйон справжніх банкнот гривні у 2018 році припадало 2,5 шт. підробок, то у країнах Євросоюзу цей показник становив 27 шт. підроблених банкнот євро на мільйон справжніх (за даними Європейського центрального банку).

Саме Національний банк опікується, щоб електронні платежі виконувалися без збоїв, а клієнти могли сплачувати за товари і послуги в найзручніший для них спосіб. Він відповідає за стабільну роботу платіжної системи країни: контролює платіжну інфраструктуру та наглядає за роботою платіжних систем. Ще один напрям роботи Національного банку — запровадження найсучасніших безготівкових технологій в Україні.

Голова Національного банку України — одна з найвищих державних посад, призначається на посаду Верховною Радою за поданням Президента України строком на сім років[14].

Голова Національного банку України за посадою співочолює Раду з фінансової стабільності.

До складу золотовалютних резервів Національного банку України входять активи, визнані світовим співтовариством як міжнародні. Ці активи перебувають під контролем Національного банку та призначені для прямого чи непрямого регулювання платіжного балансу шляхом проведення валютних інтервенцій та інших цілей, передбачених законодавством України для забезпечення стабільності гривні.

Золотовалютні (міжнародні) резерви НБУ, на перший день місяця, в проміжок з 1 січня 2002 по 1 червня 2021.

Отримання прибутку — не мета Нацбанку, але НБУ заробляє приблизно стільки ж, скільки вся банківська система України.[20]

У 2018 році прибуток був 68,5 млрд грн, резерви — 3,6 млрд грн. До держбюджету пішло майже 65 млрд грн, що на 17,3 млрд грн більше, ніж передбачено Законом про бюджет України на 2019 рік.[20]

За підсумками 2019 року прибуток до розподілу регулятора склав 43,3 млрд грн, з якого на формування резервів пішло менше 600 млн грн. Відповідно, до держбюджету було перераховано 42,7 млрд грн, тобто майже вдвічі більше нинішнього.[20]

За підсумками 2020 року всі банки України, разом отримали 41,3 млрд грн чистого прибутку. В тому ж році, прибуток до розподілу НБУ склав 40,7 млрд грн. Але до держбюджету регулятор перерахував 24,4 млрд грн, хоча закон «Про держбюджет-2021» передбачав надходження від НБУ в розмірі 33 млрд грн. У свою чергу, в НБУ заявили, що перерахували на 2 млрд грн більше, ніж планували.[20]

У 2021 році, Кабінет міністрів України підготував до другого читання проєкт державного бюджету на 2022 рік. В цій версії документа було зменшено суму відрахувань НБУ до бюджету: регулятор повинен перерахувати 13,581 млрд гривень. Згідно з попереднім проєкт держбюджету-2022, НБУ мав віддати до держбюджету 24,4 млрд грн.[20]

Національний банк протягом 2021 року викупив на міжбанківському валютному ринку 3,69 млрд доларів, а продав, а продав — 1,28 млрд доларів. Для порівняння, у 2020 році, Нацбанк викупив на ринку 4,93 млрд доларів та продав 3,89 млрд доларів Таким чином, чистий викуп валюти за рік зріс до 2,41 млрд доларів проти 1,04 млрд доларів у 2020 році.[21]

Контору Державного комерційного банку в Києві було засновано більше півтора століття тому — 1839 року. Для неї купили великий двоповерховий будинок у стилі ампір на Інститутській вулиці, що належав київському дворянству. (Тут пізніше розмістилася і створена 1860 року на базі ліквідованих Позикового та Комерційного банків Київська контора Державного банку Росії). Поступово фінансові операції банку зростали, тому вирішено було споруджувати новий сучасний будинок. Восени 1902 року розпочалося будівництво на тій же вулиці Інститутській, поряд зі старим приміщенням банку.

1 серпня 1905 (за старим календарним стилем) контора перенесла свої операції до нового будинку, а 22 лютого наступного року — приміщення було освячено. Будівля формує фронт забудови вулиці Інститутської і замикає перспективу Банкової вулиці. Це визначає містобудівне значення споруди, яка входить до історично складеного ансамблю Липок.

25 лютого 1934 відбулося розширення будинку за проектом Рикова. Художнє оформлення приміщень контори банку було доручено італійському скульптору Еліо Саля. По всьому периметру залу над балконом поміщено картуші — ліпні прикраси у вигляді щитів, на яких зображено різні емблеми і герби. У центрі стелі операційного залу зовсім недавно було відновлено в первісному вигляді розписане фарбами по склу зображення патрона Києва — архістратига Михаїла. За своїми високими художніми якостями цей будинок є одним із найкращих серед споруд Києва XX століття.

15 листопада 2021 року Нацбанк України став членом Інституту міжнародних фінансів (Institute of International Finance).[26]

Інститут міжнародних фінансів є глобальною спільнотою провідних міжнародних фінансових установ, яка об'єднує 450 членів з-понад 70 країн: центральні, комерційні та інвестиційні банки, страхові компанії, суверенні та хедж-фонди, багатосторонні агенції та банки розвитку. Інститут аналізує майже 40 ключових ринків, що розвиваються у всьому світі.[26]